Сергій Бурко: «Диригентом став випадково…»

назад до Медіа
  • 8

  • Липня 2017

  • 18:48

  • Сьогодні — 23 серпня, середа, 2017

Головний диригент Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» — про життя колективу і Міжнародний фестиваль «Музика у старому Львові».

Диригент Львівської обласної філармонії професор Сергій Бурко – музичний продюсер та організатор багатьох заходів у житті музичного світу. Саме він 23 роки тому став «батьком» і головним диригентом Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова». А чотири роки тому заклав фундамент для ще тіснішої дружби між Україною і Польщею, створивши Міжнародний фестиваль «Музика у старому Львові», який проходить паралельно з Міжнародним фестивалем «Музика у старому Кракові».

— Колектив, яким диригуєте, і родоначальником якого ви є, називається «Віртуози Львова». Як і коли було створено цей оркестр?

— Оркестр було створено у 1994 році. Це були перші роки Незалежності, хотілося створити молодіжний колектив нового зразка. Вважав, Львівська філармонія повинна мати колектив, який гідно зможе презентувати не лише наше місто, а й усю Україну. Чому «Віртуо­зи»? Не подумайте, що це плагіат, на кшталт «Віртуозів Москви». Першими були «Віртуози Рима» – оркестр, який гримів у 70-ті роки минулого століття. Особисто знаю диригента «Віртуозів Відня», знаю колектив «Віртуозів Праги»… То чому у Львові не може бути своїх «Віртуозів»? Адже в оркестрі підібралася команда першокласних музикантів – справжніх віртуозів. Першу свою рецензію ми отримали після концерту у Польщі. Одна з газет написала: «Це не якісь там самозванці, а музиканти, кожен з яких є професіоналом». Нашим хрещеним батьком, який заклав у нас віру у себе, був відомий литовський скрипаль і диригент Саулюс Сондецкіс. Часто бував у Львові, неодноразово слухав, як грає оркестр Львівської консерваторії, у якому я був скрипалем. І диригував пізніше “Віртуозами” у переповненому залі Львівської філармонії. А незмінним консультантом упродовж усього творчого життя колективу є професор Юрій Луців.

— За якими критеріями тоді вибирали музикантів в оркестр?

— Оскільки оркестр камерний, у ньому не може бути більше 18−20 осіб. Це 11 скрипок, 4 альти і 3 віолончелі. Перший склад оркестру підібрали відразу – Володимир Дуда, Дмитро Комонько, Юрій Ланюк, подружжя Мигалів та інші. Це були музиканти з великим досвідом. На перший концерт приїхав Саулюс Сондецкіс і сказав, що з таким оркестром не соромно виступати навіть у Парижі і в Лондоні. Це нас  окрилило. І порадив: «Сергію, не створюй команду зірок. Краще створи зірковий оркестр». Від першого нашого концерту багато чого змінилося. Змінювався і склад. Зараз з того першого складу залишилися я, концертмейстер Володимир Дуда, Вадим Педорич і Роман Сокрута.

— З року в рік «Віртуози» завойовують все більшу популярність не лише в Україні, а й далеко за її межами. У чому сила «Віртуозів Львова»?

— Мабуть, у професіоналізмі. Ми скористалися тим, що дав нам Господь, – талант і можливості. А ще у працьовитості колективу, адже конкурентне середовище зобов’язує не лише підтягуватися до найвищої планки, а й утримувати першість серед камерних оркестрів. А ще – вміння грати у різних стилях.

— У серпні відбудеться Міжнародний фестиваль «Музика у старому Львові». У цей самий час у Польщі проходитиме Міжнародний фестиваль «Музика у старому Кракові», який є партнером Львівського музичного фестивалю. Як виникла ідея проведення такого масштабного свята спільно з польською стороною?

— Це також пов’язано з діяльністю оркестру «Віртуози Львова». До 20-річчя створення оркестру я хотів у його життя додати щось особливе. Упродовж багатьох років оркестр запрошували на фестиваль «Музика у старому Кракові». Влітку у Львові – мертвий сезон. У театрах і філармонії відпускний період. Мені подобалося, що краківський фестиваль відбувається саме влітку. Подумав, а чому би й нам не перейняти досвід поляків? Запропонував президенту польського фестивалю Станіславу Галонському проводити обидва фестивалі паралельно – в один і той самий час. Пан Галонський відразу погодився. Поляки активно підтримали проведення першого нашого фестивалю і виділили для цього 70 тисяч злотих. Цьогоріч у Львові відбудеться лише четвертий фестиваль. Краків фестивалитиме уже 42 раз. За цей час багато музикантів високого світового рівня, які вже брали участь у польському фестивалі, почали приїжджати і до Львова.

— У чому особливість фестивалю «Музика у старому Львові»?

— Концерти відбуваються не у стінах філармонії чи музичної академії, а у храмах. Перший концерт «Віртуози Львова» відіграли у храмі Святих апостолів Петра і Павла у Львові. Скажімо, оркестр з Маріуполя виступав у соборі Святого Юра. Окрім того, ми з польською стороною «обмінюємося» колективами. Скажімо, «Віртуози Львова» в один день виступають у Львові, а вже наступного дня грають у Кракові. Колективи, які виступили у Кракові, також їдуть на фестиваль до Львова. За такою ж схемою виступають і студенти консерваторій обох країн. Меломанам України і Польщі зручніше буде добиратися до фестивальних міст, і вони матимуть змогу почути улюблені колективи і в Кракові, і у Львові, – адже у серпні зі Львова до Кракова починає курсувати поїзд Інтерсіті.

— «Віртуози Львова» – музиканти з різними характерами, настроями, можливо, не завжди позитивними. Звісно, у колективі виникають суперечки. Як даєте собі раду у розв’язанні конфліктів?

— У нашому оркестрі нема таких осіб, яких би мені доводилося викликати на килим, щоб дати прочухана. Трапляються, звісно, моменти, коли хтось на щось чи на когось ображений. Іноді бачу, що у когось поганий настрій чи душа плаче. А котрась із жінок зосереджена не на творі, який ми репетируємо, а, скажімо, думає, що приготувати на вечерю. Жартом повертаю тих, хто думками за межами філармонії. Я – прихильник демократичних стосунків. Іноді толерантність устократ окуповує себе, аніж сварки. У нас не діє правило: я тут начальник. Диригенти, які приїжджають до Львова і диригують «Віртуозами», відзначають особливо теплу атмосферу у колективі. Серед музикантів панує доброзичливість.

— Як добираєте музикантів у колектив?

— На першому місці – професіоналізм. І психологічна сумісність. Бо якщо є антагонізм – творчості не буде.

— «Віртуози Львова» виступають не лише у рідному місті, а й гастролюють Україною і далеко за її межами. Траплялися якісь курйозні чи смішні ситуації?

— Є концерти, які запа­м’ятовуються на все життя. Скажімо, наші виступи у Колумбії, коли після концерту артистів супроводжували глядачі до автобуса, брали автографи і ще довго не відпускали. Пригадую, в одному зі сіл Стрийського району мали концерт відразу після Служби Божої. Усі парафіяни прямісінько з церкви прийшли до клубу. Коли  заграли «Отче наш…», зал встав. Треба було бачити очі цих людей. Можливо, вони вперше почули натуральний звук інструментів, бо одна справа слухати цей твір по радіо чи телебаченню, інша – наживо. Трапляється, правда, що хтось забуде паспорт, і на кордоні доводиться чекати, поки хтось із рідних привезе. Або коли після виступу у Гондурасі ми не могли потрапити на літак через вибори. Нас не пропускали. Того вечора так і не вилетіли, квитки пропали… У житті музикантів буває й таке, що прямісінько з автобуса треба виходити на сцену…

— Ви закінчили Львівську консерваторію спочатку як скрипаль, потім – диригентське відділення. Чому вирішила своє життя присвятити музиці? Ви з родини музикантів?

— Мама працювала бухгалтером у музичній школі, що була за 15 метрів від нашого помешкання. Тоді було багато гуртків – моделювання, фотогурток, школа журналістської майстерності, тож я хотів все це охопити відразу. Головне – якомога більше читати. Але мама мене привела у музичну школу, і я почав вчитися гри на скрипці. Попри те, що репетирував вдома свої перші твори, на пульті з нотами переді мною стояла книжка. Я щось там виводив смичком, а думав, що ж там на наступній сторінці? Не хотів обдурювати батьків, а робив це з неймовірної любові до книжки. Моя сестра вчилася у музичному училищі. Приїхала у Золочів і сказала, що має намір вступити у консерваторію. Правда, вступила у Дрогобицький педінститут. Одного разу  почув, як її однокурсник грав скрипковий концерт. Саме тоді  почув, як має звучати скрипка. Це стало переломним моментом у моєму житті. Якщо до сьомого класу я просто пілікав на скрипці, то у восьмому почав навчання з нуля. У мене були чудові педагоги – у школі Степан Феньвеші, у Львівському музучилищі Мойсей Аранович, а у консерваторії Богдан Каськів. Так став скрипалем. А диригентом став випадково. Я грав в оркестрі, створював оркестр у «Трембіті». Тоді й зрозумів, що маю диригувати оркестром. Хтось у філармонії забув диригентську паличку, я її взяв до рук. Диригент філармонії і мій викладач Іван Юзюк тоді сказав: «А чому би вам не спробувати?». І я спробував.

— З яким оркестром цікавіше і краще виступати? Зі свої­ми «Віртуозами» чи з чужим, як запрошений диригент?

— Це різні речі. Непорівнювані. Концерти з іншими оркестрами збагачують, бо приїжджаєш в інше місто чи країну і дивишся потім іншими очима на свій колектив. Можна почерпнути з чужими музикантами щось нове. З іншого боку, можу порівняти рівень музикантів і завжди пишаюся тим, що львівська струнна школа на дуже високому рівні…

Фото з особистого альбому Сергія Бурка.

http://wz.lviv.ua/interview/202628-serhii-burko-dyryhentom-stav-vypadkovo-khtos-u-filarmonii-zabuv-dyryhentsku-palychku-i-ia-vziav-ii-do-ruk