Роман Кресленко: «Я став диригентом волею випадку!»

назад до Новин
  • 9

  • Листопада 2017

  • 22:27

  • Сьогодні — 18 листопада, субота, 2017

Роман Кресленко: “Я став диригентом волею випадку!”

Цього сезону у Львівській обласній філармонії багато змін. Серед них – поява асистентів головного диригента Тараса Криси. Хто вони – ці молоді, амбітні й цікаві митці? Що вони хочуть принести в Академічний симфонічний оркестр та як відкривають світ диригентства? Сьогодні ми поспілкувалися з одним з асистентів – львів'янином Романом Кресленком.

Розкажіть, як ви потрапили в світ музики?

Так, як майже в кожного музиканта буває – в школі чи в садочку помічають, що в тебе є абсолютний слух і природні дані до навчання музикою. Так сталося і зі мною. Вихователь сказав про це батькам і порадив віддати мене в хорову школу “Дударик”. Я не пробув там довго, але почав співати в хорі і грати на скрипці. Основний напрямок школи – хоровий. Далі були музичні школи – я показував себе досить добре як скрипаль. На мене дуже серйозно вплинув народний хор “Жайвір”, де провів понад 10 років. Само собою, коли дитина бачить Європу, в неї кардинально змінюється погляд на світ. І дуже добре, що я побачив, як живуть люди, їхні традиції. Далі було Львівське державне музичне училище ім. С. Людкевича. Навчався в дуже потужного педагога – Ольги Бондар. Після закінчення вступив в ЛНУ ім. І. Франка на факультет культури і мистецтв.

А коли у вашому житті з'явилося диригентство?

Це сталося недавно. Трапилося дуже спонтанно – наче задум долі. Коли закінчував бакалаврат, то на базі університету проводили міжнародні майстер-класи для диригентів. Серед іноземців мав бути присутній і українець. Я займався абсолютно іншою музичною діяльністю, але отримав пораду, що варто спробувати – отож, варто. Дізнався про початок майстер-класів за два тижні. Приїхали диригенти з досвідом, я заледве навчився. Учасники були і слабкі, і сильніші. Я грав в оркестрі, але грати – і  стати за оркестр – це велика різниця. Коли вперше піднявся за диригентський пульт, з оркестром зіграли одну частину симфонії Мендельсона. І тут – оплески. Це був переломний момент для мене. Минуло п'ять років.

Через п'ять років... від людини, яка взяла в руки диригентську паличку – до асистента головного диригента оркестру філармонії – це інтенсивний розвиток!

О, я тоді не використовував диригентську паличку – не знав, для чого вона потрібна. Втім, завжди був у музиці, мав багато сфер діяльності – займався скрипальством більшу частину свого життя, співав у хорі, тому знаю його специфіку. Також займався як вокаліст і знаю особливості цієї сфери. Але тут наче доля мене підштовхнула стати на шлях диригента! А потім все йшло вперед дуже стрімко. Працював як артист хору. Але одразу після майстер-класів мені запропонували організувати камерний оркестр в ЛНУ ім. І. Франка. Я зробив це, почав займатися як диригент. Через рік закінчилося навчання – і свій завершальний концерт з оркестром я зіграв у Львівській Політехніці. Мене одразу ж запросили працювати, і я почав керувати камерним оркестром Політехніки – це ще на рік роботи. Але при цьому я досі не вчився на диригента. Тож вступив у консерваторію, почав там навчатися. Водночас керував і симфонічним, і камерним оркестром Політехніки, працював з іншими колективами. Серйозним кроком став початок диригентської роботи на конкурсах композиторів з оркестром Lemberg Sinfonietta. Оскільки це сучасна музика, то її неможливо ні послухати, ні побачити попередні виконання – це твори 2016-2017 року. Композитори дописали – отримав партитуру – і далі роблю лише на власному досвіді.

Мабуть, цікаво працювати з такими творами у порівнянні з класикою.

Це не те, що цілковито інші твори. Це те, що одразу показує клас диригента. Пропрацював в цьому проекті рік, і вже ніщо не складно.

Навіть конкурс на посаду асистента диригента у філармонії?

Це нормальна конкуренція. Вона не повинна лякати професіонала. Це ж робота. Або вмієш її виконувати, або ні. Просто показуєш рівень. Якщо він не підходить – то не підходить.

Але ваш рівень підійшов. Як вам працюється на новій посаді?

Я відпрацював у філармонії не один концерт з іншими оркестрами, були виступи в Музичній академії, у Львівській опері. Про конкурс у філармонії розповів знайомий. Я довго вагався, бо роботи на той час було достатньо. Але це був крок на вищу сходинку – і це найбільше приваблювало. Також приваблювало те, що до філармонійного оркестру приєдналося багато хороших музикантів. Попрацювати з професіоналами високого рівня – дуже важливо. Я знав, що асистент – це не другий диригент, що вся “чорнова робота” буде на мені. Але коли пройшов перший етап конкурсу, запитав у комісії, якою вони бачать мою роботу – чи суто асистента, чи розвиток як диригента. І Тарас Криса запевнив, що має чітку лінію розвитку для асистентів. Це мені найбільше підійшло.

Як ця лінія розвитку рухається зараз?

Потроху, але рух йде. Часом випадає одна репетиція, щоб оркестр побачив асистента у дії. Цікаво, бо прийшла нова людина, а з нею – і нова енергетика. Це дуже важливо, бо молода людина заряджає іншою енергією.

А чи не виникає так званого конфлікту поколінь?

Конфлікт завжди буде і його ніхто не скасує. Колектив оркестру Львівської філармонії не з тих людей, які будуть ставити палиці в колеса. Музиканти дають шанс. Якщо ти професіонал і на своєму місці, то цим шансом скористаєшся. Якщо не вартий цього місця, то нічого не вийде. Все залежить лише від тебе. Конфлікт виникає, коли кілька разів щось йде не так.

Тарас Криса працював в США фактично все життя. В нього своя методика й погляди. Як вам вдається співпраця?

Все добре. В першу чергу, він – добра людина. Для диригента це одна з необхідних рис. По-друге, він постійно й багато вчиться. Я вважаю, що людина ніколи не навчиться на чужих помилках, тільки на власних – це і моя стратегія. Тарас Криса багато працює над собою, має хорошу команду. Мені сподобалось. Якщо диригент робить все, щоб в його середовищі були хороші люди, то це з часом дасть продукт. Тарас Криса відпрацював у Львові один сезон, а в в оркестрі вже з'явилися нові, хороші люди. Навіть те, що з'явилися асистенти диригента – важливо. Адже у світі вони присутні у кожній філармонії. Тому найбільше мені подобається, що і в нас все стає на свої місця.

Розмовляла Наталія Матолінець