Німецькою Ludwig van Beethoven; *16 грудня 1770, Бонн — † 26 березня 1827, Відень

Творчість Бетховена тісно пов'язана з мистецтвом Німеччини та Австрії.
Від перших до останніх творів композитору незмінно властиві ясність та раціональність мислення, рівновага між частинами цілого, які є характерними ознаками класицизму в мистецтві взагалі, в музиці — зокрема. У цьому значенні Бетховена можна назвати прямим послідовником не тільки Глюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люллі, який творив за сто років до народження Бетховена.
Найбільше він проявив себе у сонатно-симфонічних жанрах, які були розроблені музикантами епохи Просвітництва та досягли класичного рівня у творчості Гайдна та Моцарта.
Музика Бетховена значно відрізняється від музики композиторів епохи Просвітництва. Їй притаманний величезний заряд енергії, накопичення почуттів та важлива риса Бетховенської естетики, як і всіх композиторів-класиків XVIII ст., — чуття гармонії зі світом, зв'язок з людством та світом у цілому. Його творчість пройнята тією силою, вірою, радістю життя, які прийшли до кінця в музиці з початком «романтичної епохи».
Завершуючи епоху музичного класицизму, Людвіг ван Бетховен одночасно відкривав дорогу наступаючій епосі. Його музика вища за усе, що було створено його сучасниками.

Людвіг ван Бетховен народився 16 грудня 1770 року у сім'ї придворних музикантів у м. Бонні. Батько, будучи обдарованою людиною: придворний тенорист, викладав вокал, теорію музики та гру на клавесині, — скоріше шкодив, ніж розвивав здібності хлопчика. Помітивши його талант, батько вирішив зробити з дитини клавісиста-вундеркінда, але зразу ж після перших концертів батько заспокоївся, тому що результати були невтішні.

Знаменитий композитор, органіст, письменник, Крістіан Готліб Нефе по-справжньому вплинув на художнє формування юного Бетховена. Нефе ознайомив свого учня з великими німецькими композиторами минулого. Глибоке вивчення «Добре темперованого клавіру» Й. С. Баха залишило слід в творчості Бетховена. Для його музики була характерна поліфонія. А ось до фуги композитор звернувся вже у останньому періоді творчості. Саме Нефе познайомив Бетховена з творами Генделя, які теж мали певний вплив на подальшу творчість.

Боннський період

Французькі та італійські комічні опери, які ставились при дворі, німецькі зінгшпілі також займають своє місце у ранній творчості Бетховена.
Відголос театральних вражень юності зустрічається не тільки у варіаціях на теми арій з комічних опер, а навіть в Бетховенській «Пасторальній симфонії».
Ще опери Глюка («Орфей» і «Альцеста») сильно вплинули на формування особистого стилю Бетховена.

Першими творами, які дійшли до слухачів, були: Варіації на марш Дреслера c-moll, три сонати для клавесина, але особливо виділяється Друга, f-moll.

Боннський період життя не виділяється плодовитістю. Молодий композитор писав досить повільно. За десять років він написав не більше 50 творів. Але, незважаючи на це, той період художнього формування був важливим для Бетховена. Він працював у різних жанрах, зумів знайти риси своєї творчої індивідуальності.

Бетховен був висококультурною особистістю, незважаючи на те, що з 11 років він перестав відвідувати школу. Свій світогляд він розширив тільки завдяки самовихованню. Він вивчив французьку та італійську мови, знав латинь і все життя поважав класичну літературу. Читав літературу грецьких письменників, знав напам'ять багато з Шекспіра. З дитинства був добре знайомий з німецькою літературою. Пізніше до числа його захоплень додалася персидська поезія, в тому числі філософські вірші Омара Хайяма.

Відень

Велику роль у розвитку творчості Бетховена відіграли такі великі композитори як Моцарт та Гайдн. Вже з першого знайомства Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Бетховена і запевняв своїх друзів, що це молодий музикант з великим майбутнім. А Гайдн, у свою чергу, коли бував у Бонні, погодився керувати його заняттями. Він був у захваті від почутої кантати Бетховена.

Восени 1792 року Бетховен переїхав у Відень, з того часу і до кінця життя і творчість композитора були пов'язані з Віднем.

Протягом двох століть Відень був одним з найбільших музичних центрів Європи.
Ще у XVII ст. Віденський двір грав роль «оперного філіалу» Італії, а в XVIII ст. Відень пропонував різноманітні і багатонаціональні оперні жанри. Коли Людвіг ван Бетховен приїхав у Відень, то почав виступати як віртуоз-піаніст в аристократичних салонах, де зразу ж зазнав великого успіху. Його неповторний дар і майстерність не мали рівних собі серед піаністів того часу.

На першому виступі перед широкою аудиторією Бетховен виконав свій Фортепіанний концерт B-dur — це перший концерт, який був познаний № 2, і три фортепіанні тріо. Ці виступи у Відні принесли Бетховену великий успіх. Після концертів у Празі та Берліні були опубліковані перші фортепіанні сонати ор. 2, присвячені Гайдну. З того часу Бетховен — віртуоз і композитор — завойовує любов широкої аудиторії. Йому вдавалося не тільки виконувати свої твори, а ле й зразу ж їх публікувати.

До основних творів раннього періоду Бетховена відносяться: 20 фортепіанних сонат, дві симфонії, шість квартетів, три тріо, септет, дев'ять сонат для скрипки з фортепіано, дві сонати для віолончелі з фортепіано, два квінтети, три фортепіанних концерти, балет «Творіння Прометея», ораторія «Христос на Оливній горі».
Все це було написано у різних жанрах з високою майстерністю, композиторською індивідуальністю, що було прийнято називати раннім Бетховенським стилем.

Також звертає на себе увагу рід інтонацій раннього Бетховена і його віденських попередників. В більшій мірі Бетховен ще зберігає «витончені» звороти XVIII ст., менуетні ритми, затримання, дрібну орнаментику.

Коли великий композитор втратив слух, то з життєрадісного і товариського він перетворився на похмурого і віддаленого від людей. Від самогубства його врятувала тільки музика, його творіння. Він відчував. що ще не все виконав, для чого був покликаний.

Саме в той період намітився перехід до нового Бетховенського стилю. Тоді він признається, що не задоволений своїми попередніми творами і хоче вступити на новий шлях написання. У Другій симфонії, у ор. 35, у «Крейцеровій сонаті» для скрипки і фортепіано, в піснях на тексти Гелерта у Бетховена помічається небувала сила драматизму, емоційна глибина, тяготіння до великих масштабів новаторської трактовки форми. І з появою Третьої симфонії остаточно склався героїко-драматичний стиль так званого зрілого Бетховена.

Найвидатніші твори Бетховена, що відкривають нову епоху в історії музичного мистецтва, були створені у тих роках. У їх числі шість симфоній: «Героїчна», Четверта, П'ята, «Пасторальна», Сьома, Восьма; опера «Фіделіо», увертюри «Коріолан», «Леонора», музика до «Еґмонта», Скрипковий концерт, Четвертий та П'ятий фортепіанні концерти, фортепіанні сонати «Апасіоната» і «Аврора», п'ять геніальних квартетів, «32 варіації для фортепіано», «Фантазія для фортепіано, хору та оркестру», Шосте фортепіанне тріо, Домажорна меса, пісні на тексти Ґете.

У центрі Бетховенського мистецтва тих років — героїчна боротьба. Музика наповнена сильною динамікою, здобуває силу та цілеспрямованість, в яких з небувалим реалізмом віддзеркалюється діалектика життєвих процесів. Вся вона — дітище нової епохи.

Долаючи канони старого мистецтва і створюючи новий героїко-драматичний стиль, Бетховен незмінно зберігав класицистську строгість форми. Він довів до вдосконалення логіку тематичного та тонального розвитку, цілісність форми і строгу архітектоніку, притаманні класицистській сонаті та симфонії.

Для стилю зрілого Бетховена характерні героїчні теми, побудовані на акордовій тризвучній мелодиці, притаманній німецьким народним пісням. Разом з тим героїчні, фанфарно-маршові обороти зближують їх з піснями та гімнами Французької революції.
Часто Бетховенські теми дуже прості по мелодико-інтонаційному змісту, але й при цьому не втрачають невичерпний інтерес до себе. Бетховен своєю музичною мовою у творах умів вражати не тільки багатством, але й простотою. Хоча за простотою ховалось безліч різних елементів.

На творчість Бетховена неабияк вплинула поезія Ґете. Композитор написав ряд пісень на любовно-ліричні вірші поета. музику до драми «Еґмонт» і задумав покласти на музику створену в той час першу частину «Фауста».

Історичні події 1810—1820 років, які різко змінили соціально-політичну обстановку в Європі, безпосередньо вплинули і на життя та творчість Бетховена. Політика Наполеона викликала у Німеччині та Австрії широкий патріотичний підйом.

Саме в той час вперше були почуті твори музично-романтичної школи — пісні Вебера, Шуберта, Льове, опери Гофмана, Вебера, Шпора. Глибокий зв'язок з народною національною культурою виявився характерною особливістю романтичних напрямків Німеччини та Австрії нового часу. Разом з тим у творчості романтиків намічається відхилення від естетики та художньої форми Бетховенського покоління.

Героїчна тема революції, яка так близька Бетховену, поступилась більш суб'єктивним темам: збільшився інтерес до показу внутрішнього світу людини, її тонких душевних переживань.
Здавалось, що композитор вичерпав свою революційну тему. В той період він більше звертався до лірики, до пісенного жанру, до жанру романтиків — пісні.

У творчості великого композитора не всі дні були багаті на написання шедеврів. В період застою його творчості були написані такі маловідомі твори, як «Іменинна увертюра» op.115, кантата «Славна мить», симфонія «Битва при Віторії».

Критичний період для Бетховена співпав з моментом його найвищої слави. У 1813 р. наполеонівська армія зазнала поразки в битві при Віторії. Бетховен написав у зв'язку з цим симфонію для симфонічного оркестру за участю гармат та дзвонів. Оркестром Бетховен диригував сам. Грандіозно виконаний твір приніс композитору великий успіх як жодна інша симфонія. Через деякий час відкрився Віденський конгрес, Бетховен виступив з кантатою «Славна мить», і після виступу йому було дане звання почесного громадянина міста Відня.

Погіршувалось життя композитора разом із погіршенням слуху. Він не міг вільно спілкуватися з людьми, ускладнювалась його виконавська діяльність. В той час цікавість до серйозної, класичної музики різко зникла. Видавці навіть перестали публікувати сонати та симфонії, обмежуючись танцювальними п'єсами, перекладами популярних опер. На оперній сцені процвітали модні чужоземні новачки, процвітало салонне мистецтво… І саме в той час слава Бетховена почала гаснути.

Бетховен, будучи відданим своїм революційним переконанням, часто у розмовах з друзями засуджував політику. І тільки світова слава вберегла композитора від арешту. Саме у роки кризи життя Бетховена, його мистецтво стало надбанням широкої аудиторії, завоювавши народну любов.

Пізня творчість

Після певної перерви у творчості у музиці Бетховена з'являється новий стиль.
П'ять останніх фортепіанних сонат, дві сонати для віолончелі ор.702, «Багателі» ор.126, фуга для струнного квінтету, «33 варіації на вальс Діабеллі», Дев'ята симфонія, «Урочиста меса», п'ять квартетів.
Глибина думки, рішуче, сміливе новаторство характерні для всієї творчості Бетховена.
Думка про Дев'яту симфонію зародилася ще в роки кризи, але до реалізації композитор приступив тільки в 1822 р.

У пізній творчості Бетховена найбільше виділяється потяг до філософсько-піднесенного відображення дійсності, поглибленого мислення. Це завжди було характерно для Бетховена. Новизною у пізній творчості Бетховена є «вальсова» тема. Разом з тим в музиці, заснованій на народно-жанрових і пісенних темах, Бетховен звертається до варіаційних прийомів розвитку.
У той період, як ніколи, композитора приваблювала хорова музика. Він створив хоровий фінал у Дев'ятій симфонії, «Урочисту месу» і залишив величезну кількість нарисів до хорових творів, яким так і не довелось вийти у світ.

Творчі замисли Бетховена народжувались безперервно. Мріяв написати «Реквієм» і музику до «Фауста», написати нову шкалу фортепіанної гри. Маючи за плечима безмежну кількість витворів, Бетховен до останнього моменту свого життя почувався так, ніби не написав ще жодної ноти.

Фортепіанна соната була для Бетховена найбільшою формою вираження його думок і почуттів, його головних художніх напрямків.
Композитор на фортепіано імпровізував найчастіше у сонатній формі. У цих імпровізаціях зароджувались образи його майбутніх шедеврів.
Кожна Бетховенська соната — завершений художній твір; всі разом вони утворюють скарб класичної думки у музиці. Всі сонати Бетховена відрізняються одна від одної. Деколи композитор не дотримується традиційних тональних співвідношень. І завжди сонатний цикл виходить цілісним організмом, в якому всі частини і теми об'єднуються між собою глибокими, часто прихованими від зовнішнього слуху внутрішніми зв'язками.

Фортепіанний спадок Бетховена налічує 3 збірки багателей, більше 20 циклів варіацій, 4 рондо, близько 40 маленьких фортепіанних п'єс (вальси, лендлери, екосези, менуети). Перше місце серед цих творів займають варіації. Бетховен починав свою фортепіанну творчість з варіацій і ними ж закінчив її. Після сонати це була найбільш улюблена з форм.

Єдина опера Бетховена — «Фіделіо» (1805—1814). Вона одна з найзначніших явищ у музично-драматургійному мистецтві ХІХ ст. Невдала сценічна доля опери пояснюється зарозумілою сміливістю її задуму і втілення. На фоні застою традицій опера Бетховена здавалась у свій час настільки новаторською і тяжкою для сприйняття, як була «Героїчна симфонія» у області сучасної інструментальної музики.

Цю оперу неможливо віднести до якогось єдиного оперного напрямку. З рідкісною свободою і органічністю Бетховен поєднав принципи різноманітних шкіл.

Герой «Фіделіо» — героїчний і одухотворений. Цю оперу Бетховен писав у стилі і дусі шиллерівської драми.
Інших опер не писав, тому що не міг знайти теми, яка б підходила.

Вокальна лірика займає у творчому спадку Бетховена набагато менш помітне місце, ніж великі інструментальні та вокально-драматичні жанри.

Він створив близько 80 пісень, 20 канонів, ряд арій і ансамблів. Пісенна мініатюра мало була схожа на філософське мистецтво і героїчні сюжети. Але незважаючи на це, до пісенного жанру Бетховен звертався все своє творче життя.

Саме у творчості Бетховена німецька пісня вперше помітно піднялась над рівнем побутового мистецтва і стала виразом різноманітних складних ідей і почуттів. Не тільки ліричні образи, але й філософські теми, громадські мотиви, сатира, гумор знайшли своє місце у вокальній ліриці Бетховена.

 Примітки
Документальних свідчень про дату народження немає. Точно відомо, що Бетховен був охрещений 17 грудня 1770. В ті часи дітей звичайно хрестили на наступний день після народження. Також відомо, що родина і вчитель Бетховена Йоган Альбрехтсбергер святкували його день народження саме 16 грудня. Все це дозволяє з достатньо високою ймовірністю стверджувати про дату народження 16 грудня, однак повної впевненості в цьому не існує.