Любов Кияновська – вступне слово

Шлях визнаної в Європі і світі львівської піаністки Етелли Чуприк можна порівняти із сходженням щоразу на нову вершину. Почавши від блискучих перемог на міжнародних конкурсах  ім. М. Лисенка в Києві, ім. Ф. Ліста в Будапешті та ім. С. Рахманінова в Москві, і розкрившись на цьому першому етапі в експресивному світі своїх улюблених романтиків, Етелла Чуприк зовсім не збиралась ціле життя експлуатувати такий принадний і органічний для неї образ блискучої віртуозної піаністки. Навпаки, чим більші успіхи супроводжували її концерти, тим більше вона працювала над собою, розширюючи обрії свого художнього амплуа: Бах і Моцарт, Бетовен і сучасна українська музика, власні транскрипції і П’яццола, а загалом коло 400 творів для фортепіано і понад 20 концертів для фортепіано з оркестром.

В останні роки артистка все частіше звертається до вельми популярної в минулому, а зараз майже унікальної форми історичного концерту,  коли в програмі (або в серії програм) підноситься один жанр або творчість одного композитора. Форма ця остільки важка і небезпечна, що вимагає від виконавця максимального зосередження і пошуку «розмаїття в єдності», тонких смислових граней у чітко окресленому ареалі індивідуального стильового канону чи жанрового змісту. Щоби осягнути успіх у таких концертах, мало бути просто добрим музикантом, професійним, грамотним, віртуозним. Потрібно вміти настільки глибоко перевтілитись в «образ автора» або в «жанрову атмосферу», щоби утримати слухача в напрузі впродовж кількох годин, не пурхаючи, мов метелик, з однієї запашної музичної квітки на іншу, а продовжуючи квіткову метафору, мов бджілка, збираючи безцінні краплі меду з одного суцвіття. Етеллі знаменито піддаються ці мистецькі вершини, вона сходила на них і в 24 етюдів Шопена, і в циклі сонат Моцарта, і в лістівських програмах.

Однак цикл фортепіанних концертів, запропонований нею цього разу, повинен здивувати навіть досвідчених меломанів: присвячений творчості двох слов'янських геніїв, Фридерика Шопена та Миколи Лисенка, він покликаний не на словах, а в мистецькій панорамі підтвердити істинну вартість українського класика у світовій художній спадщині. Ця концепція програм не лише винятково на часі (адже саме тепер, коли наш європейський вектор вже ні у кого не викликає сумніву, найважливіше, що маємо зробити – утвердити свою духовну традицію у загальноєвропейському просторі!), але й якнайбільш логічна. Шопен був кумиром юного Лисенка, саме на нього він орієнтувався у своїх молодечих пошуках власного фортепіанного стилю, а будучи чудовим піаністом, прекрасно виконував його музику у власних клавірабендах. Проте у своїй власній фортепіанній творчості не став епігоном геніального поляка, а знайшов власні неповторні засади, що вирізняють його на тлі багатьох європейських композиторів-піаністів. Тут дозволю собі процитувати Станіслава Людкевича: «В інструментальній сфері він (Лисенко – Л.К.) обертається переважно у формах романтиків: рапсодіях, піснях і танцях, в їх техніці, як в мотивах, вельми часто чути відгуки Ліста, Шопена і Чайковського. Але і в «космополітичних» формах, як елегії, пісні без слів, навіть в чужих, як , Лисенко, при всіх явних слідах чужих впливів, зберігає все таки стільки своїх індивідуальних і національних ознак у мелодиці, що чуючи їх, не скажеш, що це «чистий» Шопен або Ліст, а що це таки Лисенко».

Слава прийшла до Етелли Чуприк після завоювання першої премії на конкурсі ім. М. Лисенка, тож її особливо трепетне ставлення до національного класика цілком зрозуміле. Закономірно і навіть символічно, що саме зараз, у розквіті творчих сил, у зрілому осягненні художнього ідеалу вона виносить на суд слухачів виплекану протягом багатьох років мрію: виконати основні фортепіанні твори Миколи Лисенка в циклі історичних концертів, поєднавши їх з шедеврами Фридерика Шопена. Це амбітна і шляхетна мета, ще одна вершина, яку талановита піаністка неодмінно підкорить.

Доктор мистецтвознавства, професор Любов Кияновська

Новини
Історія