Цикл фортепіанних сонат Вольфганга Амадея Моцарта 2016-09-24 18:00

Цикл фортепіанних сонат Вольфганга Амадея Моцарта

  • 24

  • Вересня 2016

  • 18:00

  • Сьогодні — 21 вересня, четвер, 2017
  • Концертний зал ім. С. Людкевича
  • Абонементи дійсні
  • Квитки продаються у касі філармонії щоденно 11:00 — 19:00

    Каса: (032) 235-89-46

Фортепіанні сонати В. А. Моцарта: цикл чи калейдоскоп? Питання, дещо провокативно винесене в заголовок, виникло невипадково. В історичній перспективі склалось доволі неоднозначне ставлення до фортепіанних сонат композитора. З одного боку, вони залишаються в тіні інших шедеврів геніального композитора – опер і симфоній, камерно-інструментальних опусів і вокально-хорових полотен, порівняно з якими сонати для недосконалого тоді ще клавіру сприймаються значно скромніше, в контексті салонного музикування.

В історичній перспективі романтичного ХІХ ст. сонати Моцарта взагалі часто сприймались як своєрідний Vorspiel  – підступ до найвищої вершини, монументальних фортепіанних сонат останнього з віденських класиків Л. ван Бетовена. З іншого ж боку – радісно підхоплені не надто вправними любителями і початківцями, сонати Моцарта вводять в оману своєю позірною легкістю і простотою викладу, залишаючи непоміченими глибину виразу і багатство образно-змістовних відтінків, розкрити які здатні лише піаністи найвищого класу. Протягом двох з половиною століть з часу написання вони все ще становлять загадку, до кінця нерозгадану, ставлять більше запитань, аніж дають відповідей.

Навіть сама кількість фортепіанних сонат є дискусійною: 17, 18 чи 19? Покажчик Кьохеля подає 18 сонат, з ним згідний один з найавторитетніших дослідників творчості Моцарта, Герман Аберт. Але у відомому виданні Мартінсена, за яким ці сонати грали кілька поколінь юних піаністів, вміщено 19 сонат. Невідомо також, як і за яких обставин зникли чотири ранні сонати, які Моцарт-вундеркінд написав у віці десяти років. Адже перша із збережених фортепіанних сонат була написана композитором у віці 19 років (для нього персонально – в цілком зрілому віці, коли він мав за собою створення практично всіх основних жанрів своєї творчості). Загалом дослідники поділяють сонати на чотири групи за хронологічними періодами, в які вони виникали.

Перші шість сонат (KV 279 – 284) були написані в Мюнхені в 1775 р. на замовлення аристократичного дилетанта барона Тадея фон Дюрніца (на його честь остання з них, № 6 D-Dur, була названа «Дюрніц-сонатою»). Аберт вважає, що матеріалом для них послужили раніші твори ще зальцбурзького періоду і дещо зверхньо перераховує найрозмаїтші впливи, що помітні в стилістиці сонат: від клавірної творчості його старшого друга Йозефа Гайдна, попри тогочасний модний віденський стиль, до італійських та французьких зразків. Лише в останній з них, в «Дюрніц-сонаті» музикознавець відзначає риси оригінальності і «справжній» моцартівський розмах.

Наступні три сонати (за Кьохелем 309 – 311) виникли в часі подорожей композитора до Мангайму і Парижу в 1777-1778 рр. Обидві мажорні – № 7 C-Dur та № 8 D-Dur – були написані в Мангаймі і присвячені юним панянкам – дочкам його друзів і ученицям композитора: соната C-Dur – Розі Канабіх, дочці відомого композитора і флейтиста Канабіха (причому в другій повільній частині композитор створив її музичний портрет, описуючи в одному з листів, як «панну вельми розсудливу і серйозну як для своїх років»), а соната D-Dur – дочкам придворного радника Фрайзінгера. Мінорна ж соната № 9 a-moll написана в Парижі невдовзі після смерті матері – звідси її трагічний тон, доволі нехарактерний для ранніх опусів митця.

Чотири сонати (KV 330 – 333 та KV 457) були видані видавництвом Artaria після переїзду композитора до Відня в 1883-84 рр., проте, чи були вони написані в цей час невідомо, оскільки і з цього приводу думки розходяться: деякі дослідники стверджують, що вони справді постали в перші віденські роки життя Моцарта, інші ж схильні вбачати в них типові творіння паризького періоду або останніх років перебування в Зальцбургу. Серед них вирізняється славетна Соната № 11 A-Dur KV 331 з її граціозною темою з варіаціями в першій частині та фінальним «Rondo alla turca», званим «Турецьким маршем», хоча насправді ця частина немає в собі нічого турецького і зовсім не маршова (хіба що останні такти з їх фанфарними закликами вносять деякий «міліарний» відтінок). Цей період завершується ще однією знаменитою сонатою – № 14 cMoll KV 457, яка за драматизмом і експресією справедливо порівнюється з бетовенськими циклами.

Чотири сонати припадають на т. зв. «пізній віденський період» (1788 – 89) остання з них - № 18 D-Dur KV 576 – була завершена в 1789 р., роком пізніше за три знамениті симфонії. Загалом же, на думку Аберта, пізні сонати вельми винахідливі, призначені вже більше «витонченому знавцеві», аніж аматорам і учням, як зрештою, майже вся його камерно-інструментальна творчість тих років.

Отже, якщо позбутись поверхових упереджень і не обманутись прозорістю і ясністю викладу, то слід визнати, що фортепіанні сонати В. А. Моцарта настільки ж глибоко і своєрідно розкривають його художній космос, як опери чи симфонії. Їх виконавський Ренесанс відбувся в ХХ ст., коли увесь компендіум сонат записали такі зірки фортепіанного мистецтва, як Вальтер Ґізекінґ, Олексій Любімов, Глен Гульд, Ондраш Шіф та багато ін.
Чи не найбільш поетичну характеристику дав фортепіанній спадщині Моцарта сучасний американський піаніст Еріх Фішер: «Моцарт – це пробний камінь серця. Коли я хочу виразити комусь свою особливу любов, я сідаю до фортепіано і граю якийсь твір Моцарта».

Етелла Чуприк невипадково вирішила відзначити присудження їй звання Народної артистки України виконанням всіх сонат Моцарта. Вже багато років піаністка звертається до історичних програм, продовжуючи славну традицію метрів романтичної доби. Сонати Моцарта – не просто наступний щабель у її творчому сходженні. Це той найвищий іспит на художню зрілість, та амбітна вершина кожного справжнього музиканта, осягнути яку можна, лише пройшовши довгий і складний шлях мистецького самовдосконалення.

Доктор мистецтвознавства, Любов Кияновська